Літературний процес XXст. (1900-1930 рр.)
Розвиток української літератури на новому історичному етапі
Усний літературно-мистецький журнал
11 клас
Тема. Літературний процес XXст. (1900-1930 рр.). Розвиток літератури на новому етапі
Мета: ознайомити учнів із провідними тенденціями розвитку української літератури в нових політичних і історичних умовах;
показати розвиток літературного процесу 1900-1930 рр., поглиблення й урізноманітнення художнього відтворення світу; розкрити соціальний зміст загальнолюдських цінностей в літературі цього періоду;
розвивати вміння учнів пов’язувати літературний процес з історичними умовами, уміння і навички засвоювати теоретичні знання при самостійному аналізі певних розділів підручника;
виховувати повагу до літературного слова.
Очікувані результати
Після цього уроку учні зможуть:
-
Розуміти події, які відбувалися; те, як співвідносилися людські наміри і якою була наступність їх реалізації; як впливала поведінка людей на суспільний розвиток;
-
Усвідомити причини історичних подій в усій їх повності й складності;
-
Ідентифікувати себе як представників українського народу.
Обладнання: на сцені сонце, бандура, кетяг калини, лелеки, що рвуться до сонця, під ними портрети М. Зерова, М. Драй-Хмари, М. Йогансена,
П. Пилиповича, Є. Плужника, червоні гвоздики, перевиті червоною стрічкою.
Тип уроку: усний літературно-мистецький журнал.
Про них співаю я сьогодні
і про них усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма...
Їх кров наповнила б безодні!..
Тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми друзі час.
Та як живі вони між нас
І будуть жить на горе кату!...
Безсмертя ж бо не розстріляти!
В. Сосюра „Розстріляне безсмертя”
Хід уроку
1-ий ведучий.
Як страшно оре історичний плуг!
Які скарби були-були і зникли!
В глухі кути загострюється слух
В епоху гласності усі до всього звикли.
2-йи ведучий.
Дозволено бути сміливим
Ох же і поговоримо
ох вже й покричимо.
Між іншим, вовка вже підсмалили
Уроків історії не вчимо.
1-ий ведучий. „Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному вогні, і в цім казані виварювались думки й почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину”, - написав літературознавець Олександр Білецький.
2-ий ведучий. В’ячеслав Брюховецький, відомий мовознавець говорив: ”Поколінню 20-30 рр. можна позаздрити. Адже на долю молодих письменників випало могутнє піднесення творчої активності народних мас в усіх сферах життя”.
1-ий ведучий. Так то був світлий час. Адже що сталося потім...
Представник влади. Визначними віхами на шляху розвитку і конкретизації принципів партійного керівництва радянською літературою в 20-і роки були рішення XIII з’їзду партії „Про пресу” (1925р.) та резолюція ЦК РКП (б) „Про політику партії в галузі художньої літератури” (1925р.). У рішеннях з’їзду визначалися шляхи формування кадрів радянських літераторів, методи їх виховання. Підкреслювалося, що „основною умовою зростання робітничо-селянських письменників є серйозніша художня і політична робота їх над собою і звільнення від вузької гуртківщини, при всебічному сприянні партії, зокрема партійної літературної критики”.
Підтримуючи розвиток пролетарської літератури, сприяючи її зростанню, зміцненню, завоюванню домінуючих позицій в літературному процесі, партія створювала умови для вільного змагання груп і течій, визначала заходи, спрямовані на організацію широкої допомоги в ідейному і художньому зростанні митців.
Микола Зеров
Я, Микола Костянтинович Зеров, народився в 1890 році на Полтавщині, поет, літературознавець, професор Київського архітектурного інституту, професор Київського інституту народної освіти, дослідник історії української літератури.
Я опублікував книги: „Антологія римської поезії”, „Камена”, „Леся Українка”, „Нове українське письменство”, „До джерел”, „Від Куліша до Винниченка”.
Я переклав українською мовою твори класиків світової літератури: Лукреція, Вергілія, Горація, Овідія, Пушкіна, Лермонтова, Брюсова, Купала, Міцкевича, Петрарки, Гете, Байрона, Беранже.
1-ий ведучий. 28.IV.1935 р. М. Зеров був заарештований за участь в українській національній організації. Військовим трибуналом КВО засуджений на 10 років концтаборів 3.XI.1937 р. розстріляний на Соловках. Реабілітований посмертно.
Представник влади. Велику увагу справі розвитку літератури Радянської України приділяла республіканська партійна організація. В середині 20-х років КП (б) під керівництвом ЦК ВКП (б) проводила велику організаторську роботу по згуртуванню молодих письменницьких сил, перевихованню кращих представників старої творчої інтелігенції, ідейному розгрому і подоланню чужих, буржуазно-націоналістичних, формалістичних, вульгаризаторських поглядів у деякої частини літераторів.
Рішуча боротьба ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, партійних організацій проти місцевого націоналізму, великодержавного шовінізму, ленінська національна політика партії створювали сприятливу атмосферу для плідної роботи літераторів, їх глибокого ідейно-політичного загартування, теоретичного та художньо-естетичного зростання.
Михайло Драй-Хмара
Я, Михайло Опанасович Драй-Хмара, народився 10 жовтня 1889 року на Черкащині у козацькій родині. Закінчив колегію Павла Галагана та історико-філологічний факультет Київського університету. Я професор Кам’янець-Подільського університету, професор українознавства Київського медінституту. У 1930-1933 рр. Працював у науково-дослідницькому інституті мовознавства Всеукраїнської Академії наук.
Я видав такі книги: „Проростень”, „Сонячні марші”, „Залізний обрій”, монографію „Леся Українка”. Своє відношення до звинувачень я записав так:
Дарма, що він у піджаку старому
пив скромний чай, приходячи додому,
і жив працівником з юнацьких літ. –
он Муза аж здригнулась, як почула,
що ті переклади з Гомера і Катулла
відродять капіталістичний світ.
2-ий ведучий. 21.ІІІ.1933 року заарештований за націоналістичну діяльність. 28.ІІІ.1936 року особливою нарадою при НКВС СРСР засуджений на 5 років концтаборів на Колимі. 27.V.1938 року засуджений на 1 років. Загинув на Колимі під час розстрілів кожного п’ятого в шерензі (в документах записано „від ослаблення серцевої діяльності”). Реабілітований посмертно.
Представник влади. На подальший розвиток та ідейне збагачення української радянської літератури була спрямована (ухвалена в травні 1927 р. у відповідності з резолюцією ЦК РКП (б) 1925 р.), постанова ЦК КП(б)У „Політика партії у справі української художньої літератури”. В ній на основі ленінських ідей, партійних документів конкретизувалися шляхи і методи розвитку української радянської літератури в республіці. В документі наголошувалось на великій ролі ідейного загартування українських радянських письменників, піднесенні їх творчої і громадської активності.
Політбюро ЦК КП(б)У зобов’язувало парторганізації республіки створювати сприятливі умови для творчої праці письменників і їх організацій.
Майк Йогансен
Я, Майк Йогансон (Михайло Гервасійович), народився 5 листопада 1895 року в Харкові у сім’ї вчителя німецької мови (німця за походженням), закінчив Харківський університет. Знаю слов’янські і скандинавські мови, а також англійську, італійську, іспанську, французьку, старогрецьку і латинську. Я писав граматики і словники.
Видав поетичні збірки: „Три подорожі”, „Під парусом на Дубі”, „Подорож у Дагестан”, „Роковеє коло”, „Ясен”, повісті „Пригоди Мак–Лейстона , Гаррі Уперта та ін.”.
Люблю спорт, мистецтво, люблю мандрувати. Люблю поезію.
Люблю тебе – не знаю слів
Тієї пісні лісової.
Крізь верховиння ясенів
Сніжини розтають весною.
Із лісовиного покою...
Хай пронесеться листям спів
І спиниться понад тобою.
У бесідах з Епіком, вражливим я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист. Що саджають людей безневинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості і безсилля керівників партії і радянської влади.
1-ий ведучий. 18.VIII.1937р. йому пред’явлено обвинувачення в націоналізмі. 26.Х.1937.р був засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. 27.Х.1937.р. розстріляний. Реабілітований посмертно.
Представник влади. У боротьбі за ідейне загартування та поглинання творчої майстерності письменників партійні організації вимагали виявляти чуйність і обережність щодо так званих попутників, що не мали чіткого марксистського світогляду. Тому ЦК КП(б)У сприяв створенню Всеукраїнської спілки пролетарських письменників (ВУСПП) у 1927 р. це був новий крок в організації літературних сил УРСР, активізації їх участі в соціалістичному будівництві, в проведенні ідейно-теоретичної та виховної роботи в середовищі митців.
Письменницькі об’єднання і групи, в діяльності яких припускалися антимарксистські погляди, до кінця 1927 р. були ідейно розгромлені. З розпадом групи неокласиків, саморозпуском ВАПЛІТЕ фактично не стало організацій і груп, що відкрито декларували свої погляди, несумісні з марксизмом. Однак частина літераторів у процесі творчих пошуків не змогла уникнути серйозних помилок. Для виправлення цього становища потрібна була велика виховна робота партійних органів, громадськості, літературних об’єднань, активізація марксистської критики.
Павло Филипович
Я, Павло Филипович, народився 2 вересня 1891 р. на Київщині в родині священника. Початкову середню освіту здобув у колегії Павла Галагана, пізніше вступив на правозахисний факультет Київського університету, згодом перейшов на історико - філологічний факультет слов’янської філології. Я вірю, що після революції 1917 р. відродиться Україна.
А давнє слово на сторожі,
Напівзабуте слово те,
Як пишне дерево, зросте
У дні співучі і погожі.
Я професор Київського університету та Київського інституту народної освіти. Написав збірки віршів: „Земля і вітер”, „Простір”. Видав такі літературознавчі праці, як: „Шевченко і декабристи”, „Українське літературознавство за 10 років революції”, „З новітнього українського письменства”.
2-ий ведучий. 5.ІХ.1935 р. арештований. Йому інкримінувалась участь у контрреволюції націоналістичній організації. 1-4.11.1936 р. засуджений на 10 років концтаборів ГУЛАГУ з конфіскацією майна. Етапований на Соловки. 3.ХІ.1937 р. розстріляний. Реабілітований посмертно.
Дружина Марія Андріївна вислана у Карагандинські табори, де збожеволіла і сліди по ній згубилися.
Представник влади. Існування різних літературних угрупувань вело до безперервних конфліктів. Усьому цьому було покладено край історичною постановою ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року „Про перебудову літературно-художніх організацій”. Партія вважала за найдоцільніше створення єдиної Спілки радянських письменників. Цей партійний документ мав епохальне значення в історії літератур народів СРСР.
Виходячи із завдань, поставлених ЦК ВКП(б) перед працівниками літератури і мистецтва, партійні організації вживали дійових заходів до об’єднання на платформі активної участі у соціалістичному будівництві значної більшості радянських письменників.
У серпні 1934 року відбувся І з’їзд письменників СРСР, який глибоко проаналізував стан розвитку багатонаціональної радянської літератури, згуртувала її сили, визначив подальші завдання розвитку літератури соціалістичного реалізму.
Євген Плужник
Я, Галина Коваленко, дружина Євгена Павловича Плужника, хочу розповісти вам про те, як це було.
15 листопада мій чоловік із санаторію Криму поїхав не додому, а в Харків, щоб побачитися з Підмогильним та іншими. Повернувся він 18 листопада, був дуже сумний. Часто дивився у вікно і говорив: „Який прекрасний Київ, який чудесний Дніпро; як я люблю його, яке прекрасне сонце, а я не буду жити, мене розстріляють. Вони хочуть знищити нас всіх, хоч ми ні в чому не винні”. „Я хочу жити, але мушу вмерти, так вони хочуть, а тобі говорю я для того, щоби тебе підготувати пережити це страшне”.
1 грудня Євгену повернули частину паю на житло і сказали повернути ключі.
4 грудня пролунав різкий дзвінок, пронизуючий тишу. Так могло дзвонити лише НКВД. Відповідальний з НКВД пред’явив „ордер на арест и обыск ”. Перевернута була вся хата.
У кімнаті були розкидані книги і рукописи поетичних збірок „Дні”, „Рання осінь”, „Рівновага”, роман „Недуга”, п’єси „Професор сухораб”, „У дворі на передмісті”, „Змова у Києві”. Але вони взяли книжечку Винниченка „Бабусин подарунок”, книжку Ніковського „Віта нова”, один примірник журналу „Україна” за редакцією Грушевського. Очевидно, того, що, забрано, було цілком досить для встановлення преступної діяльності письменника.
Під час побачення в тюрмі я запропонувала Євгенові принести його улюблену світлу сорочку. Він сказав: „Зрозумій, Галочко, що мені вже нічого не треба, бо життя вже скінчилося і нащо мені та сорочка...” Потім, подумавши, додав: „А й справді, принеси мою улюблену сорочку, ту сіру, в паски, я таки одягну її ще раз, бо скоро буде останній виступ письменників. Суд... і от на цей останній виступ я таки одягну ту сорочку, хоч і буде він не з академічних підмоток, а з лави підсудних”. Це дуже розлютило слідчого.
На останньому побаченні Євген передав мені листа: „Галю! Єдина моя навіки! Всю силу своєї любові до тебе, всю глибину волі твоєї хочу вкласти в ці рядки, щоб викликати в тобі мужність, потрібною перед великою розлукою нашою. Будь сильна духом Галю моя! – це твій обов’язок; будь мужня, дружино моя хороша, - і тоді, вір мені, все минеться, а любов до тебе – ні!.. ”
Євген вірив, що ми ще зустрінемося.
1-ий ведучий. 2.ІІ.1936 р. Євген загинув на Соловках.
У поемі Галілей є такі слова:
Убієнним синам твоїм
І всім тим, що будуть забиті,
Щоб повстати у безсмертній миті,
Всім
Їм –
Осанна!
Євген Плужник реабілітований посмертно.
2-ий ведучий. Тоталітарна система боялась тих, хто на папері міг залишити художні свідчення порти неї. У 1930 р. налічувалося 259 українських письменників. Після 1938-го їх залишилося тільки 36.
Із двохсот двадцяти трьох митців 17 (сімнадцять) розстріляно, 8 (вісім) закінчили життя самогубством, арештовано і заслано 175 (сто сімдесят п’ять) і доля їх не відома, 16 (шістнадцять) пропали безвісті, 7 (сім) померли своєю смертю.
1-ий ведучий. Читає слова В. Сосюри з поеми „Розстріляне Безсмертя”.
Про них співаю я сьогодні
і про усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма..
Їх кров наповнила б безодні!..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Так як живі вони між нас
і будуть жить, на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!
Хвилина мовчання.
Домашнє завдання:
Обов’язково.
Законспектувати статтю підручника с.
За бажанням.
Скласти опорний плакат „Відродження української літератури у
20-х рр.
ХХ ст.” або „Розмаїття літературних стилів і осередків 20-30-х рр.
ХХ ст.”.
