Щастя — це казкова жар-птиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає

Мабуть, скільки у світі є людей, стільки й можливих варіантів відповідей на запитання, що таке щастя, бо кожна людина розуміє його по-своєму. Розуміння людиною щастя залежить від її духовності.

          Починаючи з античності, поняття щастя належить до філософських категорій. Усі філософи сходяться на тому, що щастя є поняттям не матеріальним, а внутрішнім. Тобто людина щаслива, якщо вона внутрішньо на це здатна.
          Якщо звернутися до народної мудрості — афоризмів, прислів'їв та приказок, то тлумачень розуміння щастя в них можна знайти значно більше, ніж пояснень інших філософських понять. Наприклад: «Щастя є відсутність нещастя». Птах щастя, якого кожен хотів схопити би за хвіст і стати щасливим, — приклад відображення цього поняття у фольклорі.

          Як на мене, то немає в людини повного щастя, якщо в її серці не горить вогонь кохання. Не матиме щастя і той, хто здатен пройти повз людину, яка потребує допомоги. Для жінки до складової щастя входить і щастя материнства. Неможливо бути щасливим без справжніх друзів, на яких можна покластися в потрібну хвилину.

          Отже, щастя має чимало різних виявів. І можна погоджуватися або не погоджуватися з мудрістю древніх. Але гадаю, кожен погодиться, що щастя не може бути постійним станом душі, адже одне це вже можна назвати нещастям. Людина повинна виділяти щасливі хвилини з повсякденного життя, тільки тоді вона розумітиме, що саме в цей час (а іноді це лише коротка мить) вона дійсно була щасливою.

(220 слів)

 

 

 

 

 

 

Не роби іншому того, чого не бажаєш собі

 

Я підтримую думку, висловлену в прислів'ї. Моральні принципи відомі кожній людині, і щоразу вона має робити свій вибір, починаючи від «сказати чи не сказати батькам про отриману «двійку» до більшістю прийнятого останнім часом «мета виправдовує засоби».

          Загальновідомо, що добро — це вияв духовного в людині, зло — бездуховного. Людей, які сіють бездуховність, називають нелюдами. Переконатися в існуванні таких людей можна на безлічі фактів. Це війни, зброя, що може знищити все живе, злочинність, байдужість, зневага, егоїзм тощо.

          Майже кожен художній твір порушує проблеми добра й зла. Перед проблемою вибору постав і герой роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Чіпка Варениченко. Самі автори роману вважають його страшним чоловіком, хоча він вважає себе правдолюбом і народним месником. Серце цієї людини ніколи не радилося з розумом, тому всі його добрі наміри були перекреслені жахливими вчинками.

          Народ, найсправедливіший суддя, каже: «Добро довго пам'ятається, а лихо ще довше», «Не роби іншо­му того, чого не бажаєш собі».

          На мою думку, люди повинні відмовитися від бажання руйнувати. Важливо стати вищим за самого себе, переступити через страшні почуття й наважитися жити без зла, навчитися прощати. Одна людина може небагато. Допомогти іншому в скрутну хвилину, подати руку літній людині, якій важко швидко вийти з автобуса, поступитися місцем старшому в переповненому транспорті. І що більше буде таких людей, то затишнішим стане світ і комфортніше нам буде в ньому. Тобто слід ставитися до людей так, як би ми хотіли, щоб ставилися до нас. (235 слів)

 

 

 

 

 

 

Для людини значно ціннішим є те,

що є в людині, ніж те, що є в людини

 

У кожної людини є своя система цінностей. Хтось найбільше цінує багатство, інший — славу, дехто – родину, щире спілкування, дружні стосунки.

          Часто ці прагнення переплітаються, і людину оціню за тим, що в ній переважає. З одного боку, не багатство чи посада прикрашає людину, а її чесність, працьовитість, мудрість, щирість, справедливість. Проте з іншого — в сучасному житті не обійтися без грошей, певного матеріального забезпечення. Нічого поганого немає в прагненні людини, підвищуючи свій професійний рівень, піднятися службовою драбиною відповідно до її здібностей і старань. Але при цьому не можна поступатися матеріальним принципами, робити собі з грошей, слави, багатства, влади ідола.

          Художня література щодо того подає нам чимало прикладів. На перший погляд, у житті головного героя п'єси О. Коломійця «Дикий Ангел» Платона Ангела найголовнішим є гроші. Проте, читаючи п'єсу, розуміємо, що це мудрий, люблячий батько, у якого гроші — мірило працьовитості й старанності. А ось його сусід, Крячко, який дорікав Платонові за його ощадливість, суворе виховання дітей, тепер пожинає плоди свого виховання — його син, не працюючи, став на злочинну стежку й потрапив до колонії. Згадаймо Володьку Лободу з роману О. Гончара «Собор». Вдаючи із себе людину творчу, діяльну, він насправді є кар'єристом, людцем, який віддав рідного батька до притулку, зазіхнув на національну святиню — собор.        Кажучи про цінності, не можна оминути й Калитки з п'єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», Пузиря з комедії «Хазяїн», де люди заради багатства готові на все.

          Отже, хоча сучасний світ дуже змінився, проте загальнолюдські цінності — працьовитість, порядність, мудрість — залишатимуться завжди.

(238 слів)

 

 

 

Сильного доля веде — слабкого волочить

 

Я погоджуюся з цим твердженням. Справді, від самої людини залежить, яким буде її життя.

          По-справжньому успішна, щаслива людина та, яка займається улюбленою справою й знає її настільки добре, що їй немає рівних у майстерності. Проте можливості будь-якої людини обмежені. І тільки сильна людина, досягши своєї мети, поставить собі мету наступну, складнішу, і в такий спосіб підніматиметься до вершин успіху. Така людина ніколи не зациклюється на невдачах — від них ніхто не застрахований. На своїх помилках вчаться всі, хто хоче чогось досягти в житті.

          На підтвердження цього згадаймо життя великих українців Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стуса, яких, незважаючи на всі свої примхи, доля вела, а вони гідно протистояли її випробуванням, не піддаючись навіть миттєвим слабкостям.

          Є і в художній літературі такі образи, які надихають, дають поштовх жити. Згадаймо хоча б Наталку Верковичівну з повісті О. Кобилянської «Царівна». Героїня стає на шлях боротьби з оточенням, буденщиною, а головне — із самою собою. І виходить переможницею, тому що вона справжня «царівна» своєї долі, свого життя. Проте знаходимо в літературі й інший приклад — Чіпку з роману Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Герой, будучи слабким, не може протистояти злу, деградує як особистість.

          Отже, усім завжди подобалися люди сильні, вольові, спроможні добитися своєї мети й допомогти іншим, не втрачаючи при цьому свого морального обличчя, адже що не сталося б у житті, на таку людину завжди можна покластися, таку людину доля веде. Людину ж, яка шукає причину чи виправдання своїй бездіяльності, неспроможна загнуздати життя, доля волочить і крутить у вирі випробувань і суперечностей. (248 слів)

 

 

 

 

Кожна людина може чимось прислужитися Україні

Звісно, так. Адже усі ми є громадянами своєї країни, і кожен з нас у міру своїх здібностей і талантів може й повинен прислужитися рідній державі. Будь-яка чесна та сумлінна праця для Батьківщини є, на мою думку, не менш важливим внеском у її розбудову, ніж спортивні досягнення славетного футболіста чи боксера або перемога відомого співака на міжнародному фестивалі.

          Згадаймо хоча б героїв кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна», яким праця завжди приносила радість, а разом з тим і збагачувала рідну землю: образ косаря Самійла, краса якого — в його таланті — «...він орудував косою, як добрий маляр пензлем...», образ батька — трудівника-хлібороба з «високою внутрішньою культурою думок і почуттів», образи простих селян — людей, закоханих у свою землю, творців.

          Ким би не став кожен з нас, головним у нашому житті має бути прагнення реалізувати себе в повному обсязі своїх можливостей. Це водночас і дуже просто, і надзвичайно складно. Просто тому, що не треба нічого вигадувати, а лише слухатися свого серця. Складність полягає в тому, щоб бути послідовним, не піддаватися омані легкого шляху, спокусі швидкого добробуту.

          Ми хочемо бути розумними, освіченими, свідомими громадянами. Не думаю, що це вичерпні критерії, що цього достатньо, аби ми виправдали сподівання наших батьків, учителів. Кожен з нас має якусь мрію. Важливо, щоб усе це поєдналося: наші мрії, сподівання наших вчителів, перспективи розвитку нашої Батьківщини. Тоді, яким би не було наше майбуття, воно стане життям України. І якщо будемо справжніми ми, справжньою буде наша країна.

(232 слова)

 

 

 

 

 

 

Розкрити своє бачення духовного обличчя нашого сучасника

 

Мій сучасник... Який він? Різний, але загалом непростий. Кажуть, що він надзвичайно практичний, йому бракує духовності. Я із цим цілком згодна. Зустрічаючись зі своїми ровесниками в різних місцях, бачу, чим вони живуть. Більшість мріє про гарне вбрання, престижний виш, а в майбутньому й таку ж професію, високі заробітки, заможного чоловіка чи дружину.

          З одного боку, в цьому немає нічого поганого, кожна людина заслуговує на гідне життя, але, крім матеріального, є ще духовне. А цього моїм одноліткам дуже бракує. З розповідей батьків знаю, що їхні ровесники писали вірші, читали книжки, з повагою ставилися до дівчат. А тепер? Для чого читати, якщо є комп'ютер? Трудитися над складанням віршів теж не хочеться, а про ставлення до дівчини взагалі не варто задумуватися.

          Єдина духовна їжа — це музика. І то часто така, що може викликати в людини не душевний комфорт, радість, а навпаки — агресію. Можливо, не всі зі мною погодяться. Можливо, я перебільшую. Буду тільки рада, якщо це так.

          Світ теперішній надзвичайно жорстокий. Але є ж люди, які вносять у наше життя спокій, радість, думають не тільки про буденне, матеріальне, а й про вічне, духовне. Я впевнена, що кожен з нас здатний зробити чимало добрих справ на землі й залишити по собі добру пам'ять у нащадків. І це потрібно робити сьогодні, бо, як пише В. Симоненко:

Завтра на цій землі ⁄Інші ходитимуть люди, ⁄Інші кохатимуть люди —⁄ Добрі, ласкаві й злі.

          Юність — чудова пора в житті кожної людини. Але щоб вона такою була, наша душа не повинна переставати щодня трудитися.

 

 

 

 

 

 

Книга й комп’ютер. За чим майбутнє?

Необхідність висловлювати й передавати інформацію спричинилася до появи мови, писемності, мистецтва, книгодрукування, телебачення, обчислювальної техніки.        Завдяки технічному прогресу виникли певні засоби комунікації, а разом з ними — й цінності. Першим проривом у цьому напрямі стала книга, яку споконвіку любили й поважали. Недаремно народ каже: «Книга вчить, як на світі жить», «Книга —джерело життя». Про роль книги в житті людини писали й майстри поетичного слова. Наприклад, Іван Франко казав: Книги — морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить.

          Тривалий час книга була єдиним і основним джерелом інформації. Пізніше долучилася друкована періодика, потім — телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, інтернет. Тож на початку XXI століття книга й комп'ютер є найавторитетнішими джерелами інформації. Сьогодні світ переживає процес бурхливої інформатизації. Сучасний комп'ютер пише музику й вірші, малює, грає в шахи, розмовляє. Недавнє досягнення комп'ютерних технологій — «жива» книга (Living Book), за допомогою якої можна не лише читати текст і переглядати малюнки, а й чути голоси персонажів, «оживляти» ілюстрації, грати в цікаві ігри.

          Основною проблемою сьогодні є проблема вибору. Як відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної та шкідливої?! Доволі часто знання художньої літератури обмежують гортанням детективів. Уміння вибирати книгу чи знаходити інформацію за допомогою комп'ютера — справжнє мистецтво, яким потрібно оволодіти.

          Знання не дає людині щастя й мудрості, не рятує від самотності — людині потрібна людина. Книга й комп'ютер — поки що основні джерела інформації, які мирно співіснують, доповнюють одне одного. А що буде далі, на мою думку, покаже час. (250 )

 

 

 

 

 

Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина

Я погоджуюся з цією думкою. Мова — один з найвищих здобутків людської цивілізації. Сукупність усіх мов світу — це здобуток духовної культури людства, витвір людського колективного розуму.

          Не принижуючи своєї, вивчаючи інші мови, ми пізнаємо культуру й побут інших народів, їхню історію. Ми отримуємо можливість спілкуватися з представниками різних національностей. Актуальними з цього приводу є слова великого Кобзаря, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним»: Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не Цурайтесь.

          Знання іноземних мов дозволяє нам читати в оригіналі літературні шедеври різних народів, адже будь-який переклад, навіть найталановитіший, не може передати всі думки й нюанси іншомовного художнього тексту. Серед найталановитіших українських перекладачів, які, безперечно, збагатили українську національну культуру, звісно, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Зеров, Микола Бажан, Леонід Первомайський. Однак найвищих висот перекладацької майстерності, поза сумнівом, досяг Микола Лукаш.

          Мабуть, можна погодитися з думкою, що кожна людина — це окремий світ. Вивчаючи іноземні мови, людина духовно зростає, збагачується, стає цікавою особистістю. В епоху глобалізації світу, в умовах, коли всі ми почуваємося дітьми однієї планети Земля, знання іноземних мов вважається неодмінним атрибутом кожної освіченої людини, дзеркалом її духовної культури та інтелекту. Саме тому можна цілком погодитись із відомим твердженням: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина».

(200 слів)

 

 

 

 

 

 

Здоров’я — найвища цінність

На мою думку, це справді так. Майже всі знають цю тезу, але усвідомлює її не кожен. Про здоров'я і здоровий спосіб життя у нашого народу є чимало прислів'їв і приказок: «Найбільше багатство — здоров'я»; «У здоровому тілі — здоровий дух»; «Хто про здоров'я дбає, тому і Бог помагає». Газетні кіоски й книжкові лотки переповнені літературою про різноманітні способи оздоровлення. Проте інколи складається враження, що люди, тільки захворівши, розуміють, що позбавлені чогось надзвичайно важливого в житті. Особливо молодь, яка марнує своє здоров'я, уживаючи наркотики, алкоголь, курячи тютюн.

          Динамічний ритм сучасного життя, постійні стреси, теж, на жаль, не сприяють зміцненню здоров'я людини. В останні роки люди усе більше розуміють, що найкращі ліки може дати лише сама природа. Тому намагаються перебувати в гармонії з природою, шанобливо ставитися до неї, використовуючи її багатства. Переконані, що саме перебування на природі значно покра­щує настрій, самопочуття людини, підвищує захисні сили організму.

          Ідею гармонії людини і природи проголошують у своїх творах і чимало майстрів слова: М. Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків», Леся Українка у драмі-феєрії «Лісова пісня», О. Довженко у кіноповісті «Зачарована Десна» та інші.

Побажанням здоров'я люди закінчують свої розмови, вітаючись, бажають одні одним передусім здоров'я. Усе це ще раз підкреслює незаперечну важливість здоров'я для життя людини.

          Отже, твердження «Здоров'я — найвища цінність» є правдивим, хочеться тільки, щоб людина починала замислюватись над своїм здоров'ям не тоді, коли захворіє, а значно раніше. Адже не так важко дотримувати режиму, щодня робити зарядку, стежити за вчасним і раціональним харчуванням. Тож берегти здоров'я слід змолоду, адже це найбільше багатство людини.(247 слів)

 

 

 

 

Час не має влади над коханням

Я підтримую думку, що кохання непідвладне часу. Це почуття, яке ушляхетнює людину, робить її доброю, лагідною, життєрадісною. Мабуть, на світі немає людини, яка була б байдужою до цієї теми. Як на мене, то саме кохання є рушієм життя, бо всі безумства й усі благородні пориви людина звершує в пориві кохання.

          Напевно, немає письменників, які не оспівували б кохання. Згадую безсмертного Тараса Шевченка, його балади «Тополя», «Катерина», прекрасні, хоч і трагічні, почуття Івана й Марічки, Соломії й Остапа із творів Михайла Коцюбинського («Тіні забутих предків», «Дорогою ціною»), і велику любов Марусі Чурай, що «чолом сягала неба» (Ліна Костенко, «Маруся Чурай»), і світле кохання Лукаша і Мавки (Леся Українка, «Лісова пісня»), Франкове «Зів'яле листя»; «На білу гречку впали роси» М. Рильського; «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти» В. Сосюри; «Є в коханні і будні, і свята» В. Симоненка; «Маруся Чурай», «Світлий сонет» Ліни Костенко — усі ці твори й чимало інших так чи інакше сповнені великим почуттям — безумовно реальним, іноді світлим, іноді болючим, колись взаємним, а колись і нерозділеним.

          А чи здатне наше покоління на високе почуття? Багато хто сумнівається, що сьогодні таке почуття існує, бо довкола себе бачить брутальність і корисливість. Високе почуття стало немодним.

          Проте я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє саме про таке почуття, бо ж кожен хоче уваги, тепла, ніжності. Я вірю, що воно існує, бо непідвладне часу, просто не кожен може усвідомити значимість величного в житті. А цим величним неодмінно є кохання. (247 слів)

 

 

 

 

 

 

 

Мова є критерієм того,

на якому рівні знаходиться людська культура

Я підтримую думку відомого німецького філософа. Так, формування людини як особистості з високим інтелектуальним рівнем, як яскравої творчої індивідуальності неможливе без досконалого володіння мовою. Саме в мові закодовано інтелект тієї чи іншої нації, адже мова є скарбницею її духовних надбань, досвіду, праці, творчості попередніх поколінь. Свідченням цього є слова Панаса Мирного зі статті «Рідна мова»:

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід і почування».

          Джерела духовності — в народі, а отже, і в його мові. З досвіду знаємо, що людина, яка розмовляє суржиком — недоладною сумішшю залишків давнього, батьківського, з чужим, — є недалекою, схожою на людину, позбавлену чистого повітря, бо спотворена мова робить мислення людини примітивним. Таку людину ніколи й ніхто не поважатиме. Проте багата, чиста, правильна мова людини свідчить про високий інтелектуальний рівень, інтелігентність, внутрішнє благородство душі.

          Знаємо, мова є основною формою національної культури. Розвиток мови особистості — процес складний і тривалий. Лише людина, яка невпинно працює над опануванням мови, виявляє в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Мудро зауважено, що свою мову треба вчити усе життя: Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Кобзареві слова актуальні повсякчас, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним».

          Отже, мова людини є віддзеркаленням її інтелекту, рівня освіти, багатства душі, а це підтверджує думку Л. Фейербаха, що мова є критерієм того, на якому рівні перебуває людська культура.  (246 слів)

 

 

 

 

 

Народні традиції – це культурна  спадщина народу  чи пережиток  минулого?

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх історія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примножувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів.

          Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені пощастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах... А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його.

          Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревського «Наталка Полтавка»,

Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Десна», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій.

          Я із задоволенням читаю книжки, які містять інформацію про історію і культуру інших народів, порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли виявляється, що українські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто.

          Отже, будучи частиною народу, не можна не цікавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький: Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.      (243 слова)

 

 

 

 

Складіть роздум про своє бачення сім’ї

та її ролі в житті людини

Я вважаю, що сім'я має надзвичайно важливе, навіть незамінне значення для людини. Так, у ній людина живе в оточенні найрідніших людей, які можуть і зрозуміти, і вибачити, і підтримати, і допомогти знайти свій шлях у житті. Ніхто й ніщо не може замінити ні батька, ні матері, ні їхньої безмежної любові, теплоти, добра. Учені стверджують, що тільки в сім'ї може вирости здорова, добра, розумна, щаслива людина. Щоправда, сім'ї бувають різними: повними, неповними, багатодітними, бездітними, щасливими, нещасливими.

          Згадаймо хоча б сім'ю Омелька Кайдаша з повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Висміювання негативних рис характеру Кайдашів, їхніх учинків, що принижували гідність людини, боротьба за «моє» і «твоє» — мета повісті. Зазвичай вислів «кайдашеві звички вживають у значенні тих негативних рис характеру людини, які, на жаль, передали їй батьки.

          Проте, на мою думку, якою буде наша сім'я — значною мірою залежить і від нас самих, насамперед від наших знань про сім'ю та від бажання будувати сімейні стосунки на засадах взаєморозуміння, любові, злагоди й добра. Видатний наш співвітчизник І. Котляревський писав: «Де згода в сімействі, там мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона».

          Звичайно, й удома не завжди буває свято. Але якщо кожен член сім'ї робить усе можливе для того, щоб налагодити свої взаємини з іншими членами сім'ї, то наш дім стане нашою фортецею.

(208 слів)

 

 

 

 

 

 

 

 

Складіть роздум про те, чи потрібний сучасним людям етикет

Поза сумнівом, в усі часи, у тому числі й сього­дні, людям не обійтись без етикету. Адже уміння поводитися в товаристві, гарні манери, вихованість, вишуканий смак, правильна, багата мова, ввічливість, поєднана з почуттям власної гідності, завжди цінувалися в людині.

          В Україні перші писемні правила поведінки виклав у «Повчанні дітям» великий київський князь Володимир Мономах. Він писав, щоб у домі своєму не ледарювати, брехні остерігатись, а куди б не прийшли і де б не зупинились, потрібно нагодувати й напоїти нужденного. Найбільше, на його думку, потрібно шанувати гостя. Хворого слід провідувати, покійника провести в останню дорогу, бо всі ми смертні. Ніколи не проминути людину, не привітавши її, не сказавши їй доброго слова. Дотримання норм етикету роблять людину благородною, приємною іншим.        Згадаймо Наталку з п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Вона любить і поважає свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпелиха намагається примусити її вийти заміж за нелюба. Дівчина вміє красиво висловити свою думку, шанобливо ставиться до старших.

          Правила поведінки й етичні цінності відображені також в усній народній творчості, зокрема в прислів'ях та приказках: хоч не пишно, та затишно; не май сто кіп у полі, а май друзів доволі тощо. Змінюються часи, змінюються й правила етикету: замість незрозумілих для сучасної людини застарілих правил з'являються нові, пов'язані з технічним прогресом.

          На мою думку, це правильно. Обов'язково мають існувати певні етичні норми, і їх слід дотримувати, бо є одна спільна умова: людина ні своєю поведінкою, ні зовнішнім виглядом не має завдавати незручностей іншим.     (238 слів)

 

 

 

 

 

 

Характер людини творить її долю

Я погоджуюся з думкою, що більшою мірою людина є господарем своєї долі, яку творить її характер.

          Так, саме в характері об'єднуються розумові, емоційні та чуттєві якості особистості, які свідчать про певне сприйняття людиною дійсності та самої себе. Такими рисами можуть бути чуйність, чесність, доброта, правдивість, відданість тощо. Проте можуть бути й лицемірство, егоїзм. Особливе значення для людини мають цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, які зумовлюють здатність людини свідомо долати як зовнішні, так і внутрішні труднощі.

          Звісно, на світі не існує цілком досконалих людей, а тому кожна людина повинна займатись самовдосконаленням, виробляти характер. Адже саме від характеру (або безхарактерності) людини залежатимуть результати її діяльності, її успіхи, її особисте щастя, а подекуди й щастя близьких їй людей.
          Звернімося, наприклад, до образу Ярослава Мудрого з однойменної п'єси

І. Кочерги. Князь у досягненні свої мети і жорстокий, і добрий, і мудрий, і терплячий. Ми побачили, що «...береться мудрість із шукань і помилок гірких» і постійного самовдосконалення.

          Отже, наскільки людина може бути творцем своєї долі, залежить від характеру, знань людини, глибини розуміння нею сенсу життя, її вольових якостей, тобто від того, що не дається людині в готовому вигляді, а формується в ході становлення її характеру. І що вищого рівня досягає людина у своєму вдосконаленні, то більшою мірою вона може впливати на свою долю.
(206 слів)

 

 

 

 

 

 

Роль жінки в суспільстві

Щодо ролі жінки в суспільстві, напевно, немає спільної думки як серед чоловіків, так і серед жінок. Особисто я вважаю, що жінка сама має зробити вибір між кар'єрою та роллю берегині сімейного затишку. Звісно, якщо жінка працює, то вона не може повною мірою віддаватись сім'ї. І навпаки, сімейні проблеми заважають жінкам у становленні кар'єри. Суспільство ж наше, на жаль, поки що не готове допомогти своїм громадянам, бо само переживає період становлення.
          У літературі виведено чимало образів жінок сильних, дієвих. Це патріотка Оксана з драми Лесі Українки «Бояриня». Мріяла про рівноправність жінок із чоловіками в здобутті освіти, у вихованні, у виборі власного шляху й Ольга Кобилянська у своїх творах «Людина», «Царівна».

          Життєвий досвід свідчить, що й сьогодні чимало представниць прекрасної половини людства упевнено почувається з портфелями науковця, народного депутата, будучи водночас чудовими мамами і дбайливими дружинами. На долю жінки завжди випадало більше перевантажень, ніж на долю чоловіка. Можливо, саме тому природа створила жінку витривалішою. Погляньмо на життя Марії з однойменного роману Уласа Самчука. Здавалося б, ніхто не в силі витримати такого жахіття, яке випало на її долю. А вона терпіла й існувала.

          Отже, у будь-якому суспільстві в жінки є право на щастя. Говорячи про роль жінки в суспільстві, варто врахувати, що саме від неї залежить фізичне і моральне здоров'я молодого покоління, а отже, майбутнє здоров'я нації. Тож нехай вона сама робить вибір, де вона значиміша — чи у власній сім'ї як берегиня домашнього вогнища, чи на роботі, будучи повноправною, упевненою в собі бізнес-леді.    (243 слова)

 

 

 

 

 

 

 

Неосвіченість –  ніч розуму, ніч безмісячна і беззоряна»

                                                                               Цицерон

Однією з найважливіших духовних потреб людини є потреба в знаннях. Людина не народжується мудрою, навіть якби вона успадкувала гени найталановитіших батьків, адже без навчання не розвинеться жоден талант. Освіта допомагає людині стати справжньою людиною, навчає гуманно ставитися до інших людей, дає можливість орієнтуватися в навколишньому світі та в самій собі. Саме освіта залучає людину до досягнень культури. Кожна свідома людина має розвивати в собі потребу в знаннях і в пізнанні, щоб збагатити своє майбутнє.

          Згадаймо, якого значення освіті надавав Ярослав Мудрий, за що його й шанували відомі люди з усього світу й мали за честь із ним дружити. Пам'ятаймо Роксолану (роман П. Загребельного «Роксолана»), яка завдяки своїй наполегливості й освіченості допомагала рідній землі. Повернімось до сторінок роману І. Франка «Перехресні стежки», у якому перед читачем постає Євген Рафалович, людина мудра й освічена, яка змогла багато в чому допомогти простим людям.

          Запорукою національної свідомості вважає освіченість народу

П. Грабовський. До проблеми освіченості він звертався неодноразово у своїх віршах, адресованих землякам. Освоїти «лан освіти» поет закликає у вірші «До українців». Тільки шляхом освіти, яка розплющить очі, допоможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Думки про освіченість і невігластво знаходимо і в прислів'ях та приказках: світоч всесвіту — сонце, світоч людини — знання; розумним ніхто не родився, а навчився.

          Отже, тільки використовуючи надбання минулого, засвоюючи, поповнюючи знання й удосконалюючи їх, людина досягла прогресу. А щоб він не зупинився, кожне покоління має підготувати собі зміну, здатну відповідати вимогам часу. Тож справді «Неосвіченість — ніч розуму, ніч безмісячна і беззоряна».  (249 слів)

 

 

 

 

Хто в Україні гідний називатися патріотом

 

Патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, живе і працює заради процвітання свого краю. Сьогодні з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Про це розповідають історія, історичні пісні й думи, художня література. Прикладом самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий, справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський, Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.

          Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів

В. Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою думку, є третій юнак, який ...бачив душею Вкраїну І все, що вона добула.

          Письменник намагається допомогти читачам не купитись на гарні слова, а дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.
          Я — ровесниця незалежної України. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата й могутня, значно важче — коли вона слабка й незахищена. Та хіба зможуть справжні сини кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні, бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі.

          Отже, на мою думку, справжніми патріотами є ті люди, які не говорять про любов до рідного краю, а працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.   (242 слова)

 

 

 

 

 

Головне в житті – це саме життя, найвища цінність на землі

 

Я погоджуюся з думкою, що життя кожної лю­дини самоцінне вже само по собі. Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки, П. Грабовського,

М. Коцюбинського, В. Симоненка, В. Стуса було несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали безсмертними, адже дні свідомого життя пере­плавлені в золоті рядки їхніх невмирущих творів.

          Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків, нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається безглуздим і марним, для іншої є безцінним. Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха (новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв'язок із рідною землею, який й увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них, намагаючись жити по совісті.

          Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели «Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя.

          Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі. І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення на землі навіть тоді, коли це надзвичайно важко.   (244 слова)